Умови перебування та навчання для дитини з аутизмом

Доброго дня!

Підскажіть, будь ласка, маєм наступну ситуацію: рік ми перебуваєм у чеській республіці, син, 10 років, аутизм, інвалідність, йому назначила комісія шкільний заклад, поступово він освоївся, не зважаючи на важкі наслідки з моменту виїзду з дому - тревожність, відкати, постійні зміни звичного. Але зовсім несподівано сталась ситуація, коли після школи вдома ми побачили садини та пошкоджений локоть, дитина невербальна, в школі всі дорослі кажуть, що нічого не бачили, зустріч з керівництвом теж нічого не вирішила, бо стверджують, що в школі нічого цього не могло бути, ми вкрай розчаровані, переживаємо, зовсім не чекали такого відношення, бо до цієї ситуації наше враження було позитивним, в інших школах сказали, що місць не мають. Дитину ми не можем повезти в ту школу, де ходили, бо впевнені, що це зробила доросла людина, довіри до школи вже не маємо.

Хотіли дізнатись, які умови для дітей з особливими потребами в Німеччині і чи можемо ми, наприклад, відмовитись від захисту в Чехії і отримати в Німеччині, чого нам чекати, починаючи з потреб дитини, і далі - умови проживання, тощо.

Дякую.

https://community.enableme.org/ua/discussion/comment/282943#Comment_282943

Безмежно Вам дякую за вашу працю та інформацію, будемо вивчати!

https://community.enableme.org/ua/discussion/comment/282948#Comment_282948

Так, звісно, якщо буде, що розповісти)

Поки що, тільки по Чехії можу поділитись тим, з чим зіткнулись.

https://community.enableme.org/ua/discussion/comment/282955#Comment_282955

Прибули ми до ЧР наприкінці березня минулого року, тут були вже наші близькі знайомі, ціль була одна - діти в безпечному місці, як і у багатьох думки, ось-ось і ми повернемось і так періодами, ось мабуть влітку, під новий рік, тощо... В ЧР так само за законом діти мають обов‘язково відвідувати школу, почали цим займатись, для дитини з особливими потребами треба пройти психіатра, ЕЕГ, спочатку треба було знайти педіатра, який би надав туди направлення, це все ми зробили, психіатр нас направив до SPC (це спеціальний педагогічний центр, який надає заключення до учбового закладу дитини з особливими потребами), місць у школі, що нам би територіально підійшла, не було, нам дали направлення до школи іншого міста, школа спеціальна. Ось цей етап зайняв десь місяць-півтора. Все безкоштовно, страховка все покриває, дітям вона безкоштовна по сей день. Так як ми жили в пансіонаті і мали виїхати в червні, бо у них розпочинався курортний сезон, то ми до червня чекали, куди нас переселять, ближче до справи нас таки переселили в місто, де була школа, то з 1 червня ми пішли. Школа має невеличкі за кількістю класи, в нашому класі ми були сьомими, є вчитель, асистент, все на візуальному розкладі, кожна дитина має свій колір і орієнтується на нього, карточку зі своїм фото, біля якої бачить завдання за карточками, перший місяць ми ходили тільки на уроки, до обіду, це вже був кінець учбового року, школа має чергову групу, на одну таку групу орієнтовно 10 дітей і 3-4 асистенти, вони водять дітей у їдальню, школа поки не має своєї, на прогулянку, тощо. Червень був дуже активний в них, вони їздили до спортивних майданчиків, велосипеди, самокати, все під наглядом, прогулки з походом на морозиво, поїздки на потязі в сусідні міста, було дуже цікаво, ми отримували в групі в вотсапі щоденно фото від асистента, син трохи адаптувався, так були поведінкові моменти, але вони почались ще з моменту виїзду з Харкова, бо звичного режиму не було, все незнайоме, тривожність, були різні ситуації, а тут ще й незнайома мова. Влітку ми знайшли центр для діток і нам надали там 1 заняття на тиждень з поведінковим спеціалістом, вони працюють з дітьми до 10 років, але нас взяли на рік. З 1 вересня ми знову пішли до тієї школи, бо додому було зарано, записались на  чергову групу (дружину), потроху адаптувались, в нас є проблема їсти не вдома, на початку не хотів, ми були на зв‘язку з асистентом і згодом вона сказала, що він освоївся і все було в порядку, ми дуже раділи успіхам. В класі з‘явився ще один хлопчик з України, додали в клас ще одного асистента, давали невеличкі завдання домашні на весь тиждень, і наче все нормально, але поведінка згіршилась, на заняттях він частенько ігнорував завдання, мотивацію складніше було знайти, сину змінили програму на рівень нижче. В листопаді ми отримали листа від директора, що сина переводять до іншого класу, це новий клас, 5 дітей, 2 асистенти і вчитель, ми дуже занепокоїлись, бо це чергова зміна, яких забагато було вже і так, але нас запевняли, що так буде краще, дітям буде більше приділятись часу, бо той клас, що ми були, вже був завеликий за кількістю учнів, другого хлопчика теж перевели до цього класу, нам казали, не переживайте, вчителька хороша, приміщення дітям знайоме, будемо робити спільні виїзди інколи разом з попереднім класом, тощо. Ми перейшли, і якось зі зворотнім зв‘язком було не так, тиша, я запиталась, як хлопці, як адаптувались, мені відповіли, що все добре, якщо виникнуть проблеми, то нам скажуть, все. Це в порівнянні з тим класом трошки насторожувало, потім ми дізнались, що з нами в класі дітки набагато старші, які дуже складні, поїздок не було, бо ті діти більш складні, домашніх завдань не було, бо більшість батьків всі у праці і їм не було коли, з часом ми помітили, що зміни в поведінці не найкращі, а так зі слів, все добре, працюють над проблемами в навчанні, навесні до нас звернулись, що син перестав їсти в їдальні, якісь протести, ми намагались вияснити , як це виглядає і після чого почалось, відповіді були до кінця не зрозумілі і ми домовились, що самі повинні все побачити, коли були там, то зрозуміли, що то не поведінкове, а звичайний страх, дивиться на вікна, нервує, плаче, протестує, що могло статись, ніхто до кінця не знає. В сина є страх перфоратора і я сама собі припустила, що на вулиці був якийсь ремонт і тепер він асоціює з вікнами, піднятими шторами від вітру. Почали вирішувати це питання, наш АБА терапевт з Харкова сказала, що самий дієвий метод в роботі зі страхами, то метод десенсибілізації, ну вони якось незрозуміло на то відреагували, приходила і терапевт з центру, щоб допомогти, якось все не те, почали самі їздити до їдальні, щоб йому було спокійніше і стабілізувати потроху його стан в їдальні, наче все з часом пішло на краще, вони нам були дуже вдячні, ми теж були раді, що вони співпрацюють, але без нас, не могли дати ладу, ми просили не торопити його, дати трошку часу, освоїтися, потім за стіл, їсть не ість, як вийде, головне спокій. І я вже так думаю собі, що на початку проблеми, вони замовчували це і думали вирішити самі, але ж то не поведінкове, а страх. А ситуація така, якщо ти не ходиш до їдальні, то не ходиш до дружини, бо не можуть виділити асистента окремого, щоб він був з сином, їдальня в цій школі планується з наступного учбового року, ми вже думали піти з дружини, бо вже почали помічати зміни в поведінці в інших громадських місцях, ще ми виготовили картки і спробували ще бути з ними в їдальні і вихователь сказала, то супер з ними, ми зраділи, трохи видохнули, але через час випадково від іншого асистента дізнались, що все так само знову, а нам не сказали, нас це почало напрягати і ми сказали, що не будемо ходити, бо школа обов‘язкова, дружина ні, тобто уроки з 8-11.40 і все. Так, казали, що все добре, а от в їдальні отаке. Голова дружини нам запропонувала дати ще шанс, бо є покращення, ми сказали, що ми не впевнені, мов, до 1 протесту і сталось те, що я описала через 4 дні…думаю, що то вона пихала його за стіл, є таке відчуття…зараз займаємось зміною школи, але червень, місць не має інша школа і вибор тільки інше місто, звертались і бо SPC, до відділу шкільної освіти, волонтерам, зараз все в процесі. Маєм 1 заняття в центрі і ото і все, самі собі вчителя. Змоги працювати з такою ситуацією і графіком не є можливим. Щодо шкільних витрат: 600 крон їдальня в місяць орієнтовно, вибір їжі через додаток, 2500 в рік дружина, шкільні потреби 1500 на рік і ще окремо ставали стільці на заняття з логопедом (300 чи 500 крон, не пам‘ятаю). Що ще з загального:

Інвалідність нашу не підтверджують, але педіатр дала картку - це картка особи з аутизмом, її показуєш в громадських місцях за потребою і до тебе не має питань, в деяких місцях є знижка, наприклад, зоопарк. З 1 липня трошки вища сума гуманітарної допомоги людини з інвалідністю - на дитину 5235 крон, це вище, ніж було до цього - 3490 крон.

Взагалі, до ситуації з сином, було гарне враження і вдячність народу Чехії, ця країна нам дійсно дала прихисток і можливість прийти до тями, але маємо, що вже маємо.

Намагалась стисло, але не вийшло)

Якщо будуть якісь питання, відповім.