Війна в Україні принесла тисячам людей не лише психологічні травми, а й фізичні втрати. За даними міжнародних гуманітарних організацій, з 2022 року в Україні зафіксовано десятки тисяч випадків важких поранень, значна частина яких завершилась ампутаціями кінцівок. За оцінками Міністерства охорони здоров’я та міжнародних партнерів у сфері реабілітації, кількість людей, які потребують протезування та довготривалої реабілітації, вимірюється десятками тисяч і продовжує зростати.
Але за статистикою стоїть глибоко особиста історія — втрата частини тіла, яка часто сприймається як втрата ідентичності, автономії, майбутнього. Прийняття ампутації — це не одноразове рішення “змиритися”. Це процес, який має свої фази і психологічні закономірності.
Травма тіла — це травма психіки
Акти ампутації під час війни майже завжди супроводжуються екстремальним стресом: вибух, поранення, кров, загроза життю. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 30–40% людей після бойових травм можуть розвивати симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Якщо додати фактор ампутації, ризик депресії, тривожних розладів і ПТСР суттєво зростає.
Дуже поширене явище — фантомний біль. За різними дослідженнями, його відчувають до 80% людей після ампутації. Це не “вигадка” і не “психосоматика” в примітивному розумінні. Мозок продовжує “бачити” втрачений орган, бо нейронні карти тіла формувались роками. Тому прийняття ампутації — це не лише психологічний, а й нейрофізіологічний процес.
Нормальні етапи ненормальної ситуації
Реакція на ампутацію часто проходить через стадії, схожі на процес переживання втрати: шок, заперечення, гнів, торг, депресія і поступове прийняття. Важливо розуміти: ці стани — не слабкість. Це адаптаційний механізм психіки.
Шок може проявлятися емоційною “замороженістю”. Людина ніби дивиться на все з боку. Заперечення допомагає витримати перші тижні. Гнів може бути спрямований на лікарів, командування, державу, себе. Депресивна фаза — одна з найважчих: відчуття безнадії, сором за власне тіло, страх бути “тягарем”.
Прийняття не означає радість чи байдужість. Воно означає поступове повернення відчуття контролю і нової реальності.
Тіло змінюється — ідентичність теж
Один із найболючіших моментів — зміна образу себе. Дослідження показують, що після ампутації понад 60% людей переживають кризу самооцінки. Особливо це стосується військових, для яких тіло було інструментом сили і професійної ідентичності.
Прийняття починається з дозволу собі горювати. Втрата кінцівки — це реальна втрата. І її не можна “перескочити” позитивними установками. Психіка повинна пройти через біль, щоб інтегрувати новий образ тіла.
Що допомагає прийняти ампутацію
Перший фактор — якісна реабілітація. Дані показують, що люди, які отримують раннє протезування та фізичну реабілітацію, мають значно нижчий рівень депресії через 6–12 місяців. Фізичне відновлення напряму впливає на психологічну стабільність.
Другий — психотерапія. Травмофокусована терапія, робота з ПТСР, когнітивно-поведінкова терапія довели свою ефективність у роботі з бойовими травмами. Важливо працювати не лише з ампутацією як фактом, а й з травматичною подією, яка їй передувала.
Третій — спільнота. Дослідження ветеранських програм показують: підтримка людей із подібним досвідом суттєво зменшує ізоляцію і сором. Коли людина бачить інших, хто живе повноцінно з протезом, мозок отримує нову модель майбутнього.
Четвертий — поступове повернення активності. Навіть мінімальні щоденні цілі відновлюють відчуття контролю. Прийняття не приходить через роздуми — воно формується через дію.
Прийняття — це не капітуляція
Важливо розмежувати два поняття: змиритися і прийняти. Змиритися — це здатися. Прийняти — це визнати реальність і почати з нею взаємодіяти.
Людина після ампутації не стає “меншою”. Вона стає іншою. І це потребує перебудови не лише фізичної, а й внутрішньої архітектури життя.
Українське суспільство зараз проходить колективну трансформацію. Тисячі людей із протезами вже стають символами сили, нової тілесності і нової норми. Соціальне прийняття теж має значення: стигматизація ускладнює реабілітацію, тоді як повага і включення пришвидшують її.
Коли потрібна негайна допомога
Якщо після ампутації з’являються нав’язливі спогади, панічні реакції, тривала безсоння, відчуття безнадії або суїцидальні думки — це сигнал звернутися по професійну допомогу. Психічні ускладнення після бойових травм — часте явище, але вони піддаються лікуванню.
Прийняття ампутації — це шлях, який не проходять за тиждень. Але його можна пройти. З підтримкою, лікуванням, реабілітацією і новим баченням себе. Тіло може змінитися. Гідність — ні.