Привіт👋
Останнім часом в мене почали виникати деякі цікаві думки і спостереження якими б я хотів поділитися з усіма охочими їх слухати🥲
Ну і зрештою можливо навіть підняти важливу хоч і дещо призабуту в час війни тему. Хоча може то я просто живу в якійсь закритій бульбашці і мені здається що ніхто про це не говорить😅 В будь якому випадку я хочу зачепити її.
Почну напевно з того що сам я досі доволі далеко від того щоб прийняти своє тіло, не кажучи вже щоб полюбити чи побачити в ньому якусь приховану сексуальність. Загально низька самооцінка значно ускладнює цей процес. Зрештою я завжди думав що ж означає це прийняття тіла. Намагався пояснити власними словами хоча б для самого себе. В контексті сприйняття моєї тілесної оболонки: як я бачу її? чи вважаю її достатньою для себе?
І скажу чесно.. ні. Я ненавиджу своє тіло, воно огидне, недієздатне, просто маса тілесної матерії з присобаченою головою, руками і ногами. Але не думайте що я просто виливаю на себе бруд і називаю це роздумами. Просто іноді я і сам не можу до кінця зрозуміти свій спосіб мислення🥴
Одним словом я досі не приймаю свого тіла. Чому так відбувається? Чому завжди дивлячись на інших людей в рекламі, медіа, реальному житті у мене завжди виникає думка що я неповноцінний? Не такий як всі, а саме неповноцінний, саме ця смислова конструкція, яка настільки здавалося б знецінює людину, робить її непотрібною. І що найгірше непотрібною самій собі. Чому в моїй голові завжди є судження людини по зовнішньому вигляду, градації хто більш бридкий і некрасивий, а хто менше? І де я себе ставлю опираючись на цю градацію? Це все ті питання які я ніколи не наважувався викласти на папір.
Чи обговорював я це зі своїм психологом? Так само легко як потім і забував. Очевидно я ніколи раніше не зважав на припущення що значна частина проблем з моєю самооцінкою бере свої початки звідси.
Моє захворювання протікає таким чином, що з часом мої м’язи втрачають свій тонус, гірше скорочуються через що моє тіло зазнає помітних візуальних змін. Почну з того що мої руки хоч і виросли в довжину, чисто структурно залишились на рівні дванадцятирічного худорлявого підлітка. Ноги напроти зберегли певну тенденцію до росту, хоч я підозрюю виною цьому частково зайвий жир, який нема як виводити. Хребет через втрату тонусу м’язів спини і шиї став просідати. Чесно кажучи я не дуже оперую медичними термінами, але можна сказати що спина моя тепер скоріше нагадує дуже непривабливу дугу. І з кожним роком мені деталі тяжче сидіти рівно, а поперек і тазова секція дає про себе знати коли я задовго сиджу в одному положенні. Однак мені дещо пощастило, адже в порівнянні з деякими подібними генетичними захворюваннями мій стан не погіршується настільки різко і агресивно.
Та навіть цього достатньо щоб почати порівнювати себе, в тому числі і з іншими людьми з інвалідністю в яких може бути легша форма інвалідності ніж в мене. Звідси і градація. Адже якщо я не можу прийняти фізичних змін чи вад власного тіла, як я можу прийняти це у інших людей. І тут я знову повертаюсь до питання про те як прийняти своє тіло, особливо коли в тебе тяжка форма інвалідності. Як прийняти себе якщо я не те що оголеним не можу себе бачити, я навіть в дзеркало дивлюсь з огидою? І як прийняти інших?
Знаю, цей пост не те щоб нічого не підняв, він і поверхні не зішкріб, та все ж можливо в когось є власні думки на цей рахунок. Чи може людина навіть з тяжкими фізичними вадами, які роблять її огидною в очах суспільства відчувати себе красивою чи навіть жаданою? Що може змінити власне ставлення до свого тіла? Хотілося б більше обговорити цю тему.
