Якщо відповідати по суті, то за описом документів у Вас є серйозні підстави щонайменше для повторного встановлення інвалідності, але наперед сказати, що Вам гарантовано дадуть II або I групу, не можна. Зараз рішення приймає експертна команда за результатами оцінювання повсякденного функціонування, і вона оцінює не просто список діагнозів, а те, наскільки вони реально обмежують Ваше життя.
У Вашому випадку я б особливо звернув увагу на кілька речей.
По-перше, епілепсія з поліморфними нападами до 30 разів на добу під час загострень плюс виражені когнітивно-мнестичні порушення. Якщо ці напади та порушення підтверджені медичною документацією, експертна команда повинна оцінювати, як саме вони впливають на орієнтацію, безпеку, здатність працювати, навчатися, контролювати свою поведінку тощо.
По-друге, стійкий дефект мозкової тканини на МРТ сам по собі не означає автоматично певну групу. Але в поєднанні з післятравматичною енцефалопатією, когнітивними порушеннями та епілепсією це вже важливий комплекс функціональних порушень.
По-третє, у Вас є окрема серйозна проблема з опорно-руховим апаратом: наслідки перелому С6, радикулопатія, цервікобрахіалгія, обмеження підняття ваги до 5 кг, а також пошкодження стопи з артрозом, синовітом і хронічним больовим синдромом, який обмежує пересування. Тут важливо не просто показати МРТ, а зафіксувати функціональні наслідки: скільки Ви реально можете пройти, як довго можете стояти, чи можете підніматися сходами, чи можете нормально працювати руками тощо.
Саме функціональні обмеження зараз мають велике значення. Оцінюють, як стан здоров’я впливає на пересування, самообслуговування, навчання, роботу, орієнтацію, спілкування та інші аспекти повсякденного життя.
Щодо II групи: за описаним Вами станом я б точно не ставився до неї як до чогось нереального. II група передбачає значні функціональні обмеження, але людина при цьому може залишатися здатною до самообслуговування і не потребувати постійного стороннього догляду.
А от I група це вже значно вищий поріг. Для неї характерні дуже тяжкі обмеження, зокрема нездатність до самообслуговування, самостійного пересування, орієнтації тощо та потреба в постійному сторонньому догляді або нагляді. Тому сам факт 30 нападів під час загострення ще автоматично не означає I групу треба дивитися, що відбувається між нападами і наскільки Ви самостійні у повсякденному житті.
Щодо строку. Тут теж немає правила «III група = тільки два роки». При повторному оцінюванні строк визначається з урахуванням характеру порушень, їхньої стійкості та прогнозу. Для окремих тяжких або незворотних станів законодавство передбачає інші правила.
Тому на Вашому місці я б на оцінювання йшов не з акцентом на кількість діагнозів, а з максимально конкретним описом того, що Ви фізично та когнітивно не можете робити. І щоб це було підтверджено документами.
Наприклад, якщо через стопу Ви не можете пройти більше певної відстані — нехай це буде зазначено лікарем. Якщо через когнітивні порушення Вам реально необхідні записи, нагадування, контроль прийому ліків — це також має бути відображено. Якщо через епілептичні напади Ви не можете залишатися самі, працювати з певними механізмами, керувати транспортом тощо — це теж важливі функціональні наслідки.
І ще один момент: якщо інвалідність пов’язана з пораненням, травмою або захворюванням, отриманим під час захисту України, там можуть діяти спеціальні правила. Для відповідних військовослужбовців та звільнених з військової служби, якщо є підтверджений зв’язок із захистом Батьківщини, законодавство передбачає окремі підстави для визначення групи та строку інвалідності.
Тобто я б на Вашому місці точно не йшов на переоцінювання з думкою «у мене вже є III група, значить її просто продовжать». З таким набором документально підтверджених порушень є сенс вимагати, щоб експертна команда оцінила саме реальний ступінь обмеження Вашого функціонування, а не просто переписала стару групу.
І я б обов’язково взяв із собою всі свіжі висновки «Ромоданова», результати МРТ, висновки невролога/епілептолога, ортопеда, попередні документи щодо інвалідності та інші медичні документи, які підтверджують не лише діагнози, а й стійкість та наслідки цих порушень.