Вітаю! Розумію, що зараз всім важко, але останнім часом я відчуваю, що вже не вивожу - з’явилися нав’язливі думки, що краще було б піти з життя. Воно, можливо, і дійсно було б для мене краще, але в мене купа тварин: мої, колишнього чоловіка та моєї покійної мами. Просто зробити собі побільше інсуліну, залишивши їх саміх, зовсім підло. І я намагаюся триматися. Але втрата дитини, розлучення, розвінчання, постійний стрес на одній роботі та неможливість знайти таку роботу, щоб мати можливість купляти собі сенсори та розхідники для інсулінової помпи самостійно ( у мене інвалідність з дитинства, лабільний діабет) — таке враження, що таки доконали. Зараз прогресує дистрофія зорових нервів, лікування я собі дозволити не можу і це дуже лякає. Я заздалегідь дуже боюся безпорадності. Ще й постійні руйнування зовсім поряд дронами, я точно знаю, що в разі чого ніхто не допоможе, а в мене цілий зоопарк вдома, ще й літні, хворі тваринки є. Коротше, я останнім часом у постійному стресі, депресії і це швидко прогресує. Не хочу їсти, вага впала на 7 кг з січня, через це часто гіпоглікемії. Живу сама. Подруги виїхали вже давно. Звісно, можна поговорити телефоном, але не можу бути емоційним тягарем. Я скористалася програмою SafeWomenHub, стало трошки легше, але там лише 5 занять із психологом безкоштовно, без підтримки швидко погіршало, а сплачувати консультації я просто зараз не можу. Якщо є якась благодійна альтернатива, чи групи підтримки онлайн, буду дуже вдячна.
@ЮліяМед Добрий день! Мені складно уявити, як вам насправді, але розумію, що важко. Але, якщо ви шукаєте допомоги, отже, готові боротися за себе і за ваших тваринок. Не опускайте рук. Наша спільнота - також для підтримки, якщо, звісно, вам буде тут комфортно ділитися й надалі.
Також на нашому сайті є стаття з контактами організацій, що надають безкоштовну фахову психологічну допомогу: Як отримати безкоштовну психологічну допомогу онлайн? - enableme.org.ua
Разом з тим, на мою особисту, зовсім не професіну думку, дуже не просто боротися зі стресом, доки ви постійно в ньому знаходитесь. Маючи зграю підопічних, ви напевне не можете ані у відпустку зʼїздити, ані на реабілітацію (знаю про це з власного досвіду, хоч і тварин в мене не так багато). Чи не задумувались над переміщенням у спокійніші регіони країни? Є організації, які допомагають з евакуацією і людей, і тварин. Можемо пошукати дані про них для вашого регіону.
Також хотіла уточнити у вас, чи робили ви запит до місцевого Департаменту охорони здоров’я, чи діють у вашій громаді програми забезпечення хворих на діабет? Можливо, для вас це б стало додатковою підтримкою? Якщо хочете, ми можемо пошукати більш прицільно, які програми діють у вашому місті чи області.
Настю, дякую! Так, звісно, що замислювалася над переїздом, але в мене два маленьких собачки (один із них дуже хворий - неоперабельний колапс трахеї та вада митрального клапану) і один дуже великий песик, якого залишив колишній чоловік, коли поїхав. За рік він хотів його забрати, але розумієте, і пес сам вже проти, і людина мій колишній абсолютно безвідповідальна та схильна до насильства та агресії і крім того, за цей час саме цей пес врятував мені життя. Справа у тому, що ми залишились самі за два дні після моєї важкої гіпоглікемічної коми, фельдшер швидкої одразу попереджав, що може бути повторення, і ось коли воно сталося, саме він буквально виносив двері лапами, кликав сусідів на допомогу, навіть мене без свідомості дотягнув за капюшон худі до дверей, нас там обох сусідка і знайшла, викликала швидку, цукор крові за глюкометром був 0, якщо б не Тайгер, мене б вже не було, ну як я могла його віддати людині, яка неодноразово била його ногами? Доречі, не тільки його. Тому я маю якось свої бажання та потреби узгоджувати із тим, що в мене три собаки, два кота ( у одного ХПН ) та дві кішки і ще декоративний щурик Людвіг. Я знаю англійську на рівні української та російської, в мене вільна французська, звісно, що бігаю по учняхБ даю уроки онлайн та перекладаю, але з моїм здоров’ям та нульовим відкладеним про всяк випадок бюджетом, тому що всі свої заощадження і навіть прикраси я давно витратила коли лікували колишнього чоловіка після поранення і навіть залишились величезні борги, які я закривала вже після розлучення, ну ось як нам переїжджати та куди? Що до допомоги, мені цього року видали суму, якої вистачило на сенсори на два з половиною місяця і розхідні матеріали до помпи на місяць. Решту треба закривати самостійно, бо така допомога лише дітям до 18 років.
Ох, одночасно і співчуваю вам і дивуюся вашій витримці. Ви дуже сильна, незважаючи на хворобу.
Самій мені не раз в складних ситуаціях додавало сили лише те, що мушу дбати про когось, а борги за лікування старих хворих котів розгрібаю вже не перший рік…
Разом з тим, треба, щоб і про вас хтось подбав. Щоб ви могли трохи передихнути, поглянути на ситуацію зі сторони - можливо, й якийсь вихід побачите, щоб полегшити своє життя. Евакуйовують тварин навіть покинутих у зоні бойових дій - то невже не знайдуться волонтери, які допоможуть перевезти вашу зграйку разом із вами? Аби знайти куди… Але й тут не варто опускати рук. Моя подруга колись пустила в дім переселенку з 29 собаками! А коли у 22-ому довелося вже їм всім тікати з Київщини, то та переселенка разом із своїми собаками добралася аж до Фінляндії))) Звісно, тепер все ускладнилось, але ж здолає шлях, хто йде.
Дуже б хотіла, щоб ви якось перепочили, відновили сили. Розумію, як важко наважитись поїхати, але це неймовірно цілюще - хоч іноді поспати, не чуючи сирен, дронів і вибухів.
Я на початку війни без машини вивозила колишнього та весь наш зоопарк до Румунії. Допомогла колишня однокласниця. Йому було небезпечно залишатися — він погано бачить після поранення. Якби Одесу окупували, самі розумієте… Та й інсулін на початку війни припинили видавати, а я була на першому триместрі вагітності. Виїхали, спочатку був жах, викидень, я натягалася переносок плюс стрес, дуже допомогли місцеві, потім я взяла себе в руки, почала вивчати румунську, швидко знайшла роботу, але коли почали хворіти та вмирати тварини (ветеринарія там жахлива і дуже дорога), колишнього неможливо було лікувати, бо офтальмологія там вкрай слабка, а в нас вже звільнили Херсон і здавалося ж ще трошки і… Ми поїхали назад поки була оказія. Тобто досвід біженства є. Я, коли повернулася, була готова цілувати лічильник на вході в квартиру. Так, звісно, у нас останній поверх, немає укриттів, але тут я хоч вдома і з великим собакою ніхто не викине на вулицю будь-якої миті. Зараз вже зовсім інша ситуація ніж у 2022, потрібні титри на сказ, допомогу новеньким майже ніде не додають на перший час, ні з таким табором подорожувати, сподіваючись на щасливий випадок. Допомогти мені немає кому. Є родичі, не близькі, але після коми вони подзвонили мені лише раз, щоб дізнатися, чи не хочу я на племінницю написати заповіт про всякий випадок. Колишній теж лише цим питанням цікавився. Я б залюбки заповіла будь-кому з них квартиру, якби мала хоч якусь надію, що у відповідь вони доглянуть тварин у тому випадку, якщо зі мною щось станеться, але в мене вже немає ілюзій. Не доглянуть.
А якщо якась напів сільська місцевість в Україні?
Загалом, добре вас розумію. Я мала досвід і закордонний, і зараз вже кілька років в селі в Україні, алевсе дивлюся в бік повернення додому. Там і сама собі господиня, і стіни допомагають винести все…
@ЮліяМед добрий день! Як ви?
Я сьогодні натрапила на інформацію про ще одну гарячу лінію психологічної допомоги:
7333 (Lifeline Ukraine) Лінія цілодобова і безкоштовна.
Вітаю. Я ще чув гарні відгуки про цю платформу психологічної допомоги, можливо, є сенс спробувати скористатися?
ЮліяМед
Добрий день!
Я психолог і можу вам допомогти в рамках спільноти, напишіть мені в особисті
І про найбільш важливе.
Будь-ласка почуйте мене.
Те, що у вас з’явилися думки про смерть, — це не тільки втома, а вже сигнал, що вам потрібна термінова підтримка, і бажано не лише психолога, а й психіатра. Це поширена ситуація під час війни і соромитись або боятися тут нема чого - тут треба рятувати себе, і тільки це має значення.
Ви зараз несете дуже багато болю одночасно - будь ласка, не залишайтеся з цим наодинці. Вам потрібна жива опора, а не лише сила волі.
Якщо є можливість — зверніться до психіатра через державну лікарню, сімейного лікаря або безкоштовні кризові лінії допомоги. І дуже важливо — скажіть хоча б одній живій людині поруч, що вам зараз справді важко.
Те, що ви тримаєтеся за своїх тварин, — це вже ваша ниточка до життя. І за неї зараз варто триматися. Ви не повинні проходити це самі. Адже у вас є як мінімум Тайгер, а як максимум - велике любляче серце і чуйна душа
бережіть себе будь ласка
Вам зараз потрібна не лише порада, а жива підтримка і, чесно кажучи, вже допомога лікаря. Зараз ваша нервова система працює на межі виснаження, і їй може знадобитися медикаментозна підтримка.
Ще хочу сказати про вагу і гіпоглікемії: при лабільному діабеті це вже медично небезпечна ситуація. Якщо ви мало їсте, вага падає, а гіпо стають частішими — це потрібно обговорити з ендокринологом, бо тут ризик не лише емоційного виснаження, а й фізично небезпечних станів.
Зауважу, що дивитися на стан здоровʼя потрібно комплексно: ендокринолог + офтальмолог + підтримка психічного стану. Бо коли організм довго живе у стресі, все починає тягнути одне за одним.
Погіршення зору може бути пов’язане не лише з самою дистрофією, а й з діабетичними змінами судин, коливаннями цукру, порушенням кровопостачання або іншими станами, які іноді можна хоча б частково стримати, якщо не затягувати.
При діабеті стабільний цукор — це теж частина захисту зору. Часті гіпоглікемії і різкі коливання глюкози дуже виснажують судини і нервову систему.
Що я б радила зараз:
-
знайти хоча б безкоштовну психіатричну консультацію онлайн (не лише психолога);
-
огляд офтальмолога і, бажано, саме того, хто працює з ураженням сітківки та зорового нерва.
-
обов’язково переглянути схему харчування і контролю цукру з лікарем.
І найголовніше: зараз вам не потрібно вирішити все життя одразу — переїзд, гроші, роботу, майбутнє. Зараз перше завдання — стабілізувати вас. Не допустити психічного і фізичного перенавантаження і нарешті подбати і про себе, а не лише про інших.
Дякую!
Дякую! Я як раз зараз лікую очі, на 12 травня призначена лазерна коагуляція.
Романе, дякую! Подруга в якості подарунка на день народження оплатила мені консультацію психолога. Дуже допомогло, але вона теж каже, що зараз вже треба звернутися в стаціонар, бо без ліків кортизол мене вбиватиме далі. Обовєязково це зроблю.
Настя, вибачте, що одразу не відповіла - була термінова ситуація з очима, зараз лікуюся тому мало виходжу в Інтернет (погано бачу поки що).
Нічого, я розумію. Бережіть себе і дбайте про себе. Саму мене дуже стимулює дбати про себе відповідальність за тих, хто без мене не зможе - думаю, ви розумієте, про що я.
Лікуйтеся і, якщо могтимете, пишіть періодично нам сюди, як почуваєтесь, чи вдається щось змінювати. Обіймаю вас.
Дякую, що написали. Радий чути, що консультація трохи полегшила ваш стан — це вже важливий крок.
Не бійтесь стаціонара. Коли нервова система довго в перенапрузі, медикаменти можуть дати необхідну опору і стабілізацію, щоб вам стало легше і з’явився ресурс відновлюватися далі. А все інше - не суттєво.
Бажаю Вам сил! і пишіть - я поруч
як Ви? як Ваші справи? Напишіть будь-ласка пару слів
Дякую за чуйність, Альоно! Я зараз на терапії. Діагностували важкий ПТСР. З очима питання вирішую: на ліве око була лазерна коагуляція, на праве — проходжу лікування сітківки та зорового нерву, медикаментозне. Дуже допомогли дві подруги. Підтримка в такий момент дуже важлива. На стаціонар я з моїм зоопарком погодитись не могла, але в наш час можна знайти опції амбулаторного лікування, і коли розумієш, що хоча б зараз не втратиш зір остаточно, це вже не так лякає. Дуже багато працюю. Помітила, що це відволікає. Напередодні коагуляції колишній чоловік знов спробував псувати нерви, і в нього вперше нічого не вийшло. Все ж таки робота з психологом дуже важлива. Принаймні зараз я вже почала захищати себе і не почуватися за це винною.