Після переїзду до Європи багато українців рано чи пізно стикаються з однаковою ситуацією: знайти “звичайну” роботу виявляється набагато складніше, ніж очікувалося. Комусь не вистачає мови, у когось не визнають диплом, хтось фізично не може працювати повний день на складі або в сервісі, а хтось просто не хоче повністю залежати від Jobcenter чи соціальної служби. Саме тому дедалі більше людей починають дивитися у бік самозайнятості.
Фактично це означає працювати на себе: надавати послуги, працювати з клієнтами, вести невеликий бізнес або працювати онлайн як фрілансер. У Європі така форма роботи абсолютно нормальна і дуже поширена. Більше того, після пандемії та розвитку віддаленої роботи кількість self-employed у багатьох країнах лише зростає.
Для українців це часто стає одним із найреальніших способів поступово повернути собі фінансову незалежність. Особливо це стосується людей, які працюють у сфері краси, фотографії, дизайну, SMM, перекладів, репетиторства, ремонту, hand-made, IT або онлайн-послуг. Багато хто починає буквально з кількох клієнтів у Telegram чи Instagram, а потім поступово легалізує діяльність.
І тут починається головний культурний шок. У пострадянських країнах люди звикли, що “працювати на себе” часто означає напівнеформальну роботу без реєстрації. У Європі система працює зовсім інакше. Якщо людина регулярно отримує оплату за послуги, веде клієнтів або рекламує свою діяльність, держава в більшості випадків вважає це підприємницькою діяльністю, навіть якщо йдеться про невеликі суми.
Саме тому рано чи пізно постає питання легалізації. У різних країнах це називається по-різному: у Німеччині — Selbstständig або Freiberufler, в Іспанії — autónomo, у Франції — auto-entrepreneur. Але суть однакова: людина офіційно реєструє себе як того, хто працює на себе, отримує податковий номер, починає платити податки та соціальні внески.
І тут важливо сказати чесно: у Європі самозайнятість — це не “легкий спосіб не працювати офіційно”. Навпаки, це часто велика відповідальність. Людина сама відповідає за податки, страховку, документи, рахунки та спілкування з податковою. Для багатьох українців саме це стає найважчим етапом, тому що система значно жорсткіша й цифровізованіша, ніж вони звикли.
При цьому хороша новина полягає в тому, що в більшості країн ЄС українці з тимчасовим захистом мають право оформлювати самозайнятість. Наприклад, в Іспанії або Франції це зараз досить поширена практика серед українців. У Німеччині все трохи складніше, тому що багато залежить від типу дозволу на проживання та погодження від Ausländerbehörde, але така можливість теж існує.
Чому ж так багато українців все одно обирають self-employment, попри бюрократію? Тому що це часто дає те, чого не дає звичайна робота: гнучкість. Людина може працювати з дому, поєднувати роботу з дітьми або лікуванням, брати менше годин, працювати одразу з кількома країнами або поступово розвивати власну справу без прив’язки до одного роботодавця.
Особливо це важливо для людей із хронічними захворюваннями, інвалідністю або психологічним виснаженням після війни. Для багатьох саме самозайнятість стає можливістю не “випасти” повністю з професійного життя.
Але є й інша сторона. У Європі навіть невеликий self-employment може означати обов’язкові соціальні внески, страхування та звітність. Іноді людина ще майже нічого не заробляє, а вже повинна платити внески. Саме тому експерти радять не відкривати самозайнятість “на всяк випадок”, а спочатку реально оцінити, чи буде стабільний дохід.
Ще одна важлива річ — не боятися звертатися до бухгалтерів або консультаційних центрів. У багатьох країнах для біженців і мігрантів існують безкоштовні консультації щодо податків і самозайнятості. І це часто рятує від великих помилок.
Головне, що потрібно зрозуміти: у Європі самозайнятість — це не сіра схема і не “халтура”. Це повноцінна форма роботи, яка для багатьох українців може стати реальним шляхом до стабільності, незалежності та поступового відновлення професійного життя після переїзду.
Найкраще самозайнятість працює там, де є зрозуміла послуга, постійний попит і можливість швидко знаходити клієнтів. Наприклад, дуже часто це вигідно у сфері фізичних послуг: перевезення меблів, дрібні ремонти, монтаж кухонь, сантехніка, електрика, клінінг, доставка, збірка меблів або будівельні роботи. У багатьох країнах ЄС хороші майстри буквально не встигають брати всі замовлення, а люди готові чекати тижнями.
Також добре працює self-employment у б’юті-сфері — манікюр, косметологія, перукарські послуги, масаж. Особливо якщо є своя база клієнтів через Instagram, Telegram або українські спільноти.
Ще одна сфера, де самозайнятість часто реально вигідна, — це digital і онлайн-послуги. Дизайнери, SMM-спеціалісти, відеомонтажери, програмісти, перекладачі, фотографи, маркетологи або репетитори можуть працювати одразу на кілька країн і не бути прив’язаними до місцевого ринку праці.
Але є професії, де self-employment часто виглядає романтичніше, ніж є насправді.
Наприклад, художники, письменники, музиканти або люди творчих професій дуже часто відкривають самозайнятість “під ідею”, але не мають стабільного потоку клієнтів або продажів. У результаті людина вже платить соціальні внески й бухгалтерію, але дохід нестабільний або взагалі мінімальний.
Те саме часто стосується “початківців коучів”, консультантів або блогерів без аудиторії. У Європі сама реєстрація бізнесу не означає автоматичного заробітку.
Окремо складною може бути самозайнятість для людей, які мають дуже маленький або нерегулярний дохід. Наприклад, якщо людина заробляє кілька сотень євро раз на два місяці, іноді простіше працювати через mini-job, part-time або інші легальні формати, ніж одразу відкривати повноцінний self-employment.
Тому головне питання перед відкриттям самозайнятості — не “чи можу я це оформити”, а “чи буде в мене реальний потік роботи”.
У Європі self-employment найбільше вигідний там, де:
-
є стабільний попит
-
послуга зрозуміла людям
-
можна швидко знайти клієнтів
-
є регулярний дохід
-
або людина вже має аудиторію, контакти чи репутацію.
Точної офіційної статистики саме про самозайнятих українців у ЄС поки що немає, але окремі цифри вже показують дуже помітну тенденцію. За даними Євростату, у 2024 році в країнах ЄС працювали понад 1,6 мільйона українців зі статусом тимчасового захисту. При цьому рівень зайнятості українських біженців у деяких країнах уже перевищив 50%.
Наприклад, у Польщі українці стали однією з найактивніших груп серед іноземців, які відкривають бізнес. За даними польського Центрального реєстру підприємницької діяльності, лише за 2024 рік громадяни України відкрили понад 30 тисяч нових ФОПів та малих бізнесів. Найчастіше це були сфери будівництва, краси, логістики, клінінгу, перевезень та онлайн-послуг.
У Чехії кількість українців із підприємницькими ліцензіями після 2022 року також різко зросла. Чеські медіа повідомляли, що українці стали однією з найактивніших груп нових приватних підприємців серед іноземців.
У Німеччині ситуація інша: через складнішу бюрократію українці частіше працюють у наймі, але водночас швидко зростає кількість людей, які працюють як фрілансери, консультанти або надають приватні послуги через самозайнятість.
Окремо експерти відзначають сильне зростання жіночої самозайнятості серед українок. Причина проста: багато жінок не можуть працювати повний день через дітей, лікування, адаптацію або психологічне виснаження після війни. Саме тому все більше українок переходять у сферу приватних послуг, онлайн-роботи або невеликого бізнесу.
За оцінками європейських дослідників ринку праці, українці зараз входять до числа найбільш економічно активних груп біженців у Європі. І значна частина цієї активності поступово переходить саме у формат самозайнятості та малого бізнесу.